Вся моя слава – Україна

(до 175 річчя від народження Панаса Мирного)

13 травня 1849 р. у м. Миргород на Полтавщині в сім’ї чиновника народився Панас Якович Рудченко, якого ми знаємо, як відомого українського письменника – реаліста Панаса Мирного. Освіту він здобував  у Миргородському та Гадяцькому повітовому училищах. Не маючи можливостей продовжувати систематичне навчання, наполегливо займався самоосвітою. Усе життя Панас Якович працював чиновником. 

У Полтаві він жив до самої смерті. Перші твори письменника (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році.  1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», який вперше з’являється в Женеві у 1880 році. Робота над соціально-психологічним романом тривала 4 роки. Було шість редакцій роману. Рудченко писав під псевдонімом і жодного разу не опублікував своє фото, не шукав слави, його особа була не відома жандармерії. У той час українська мова була заборонена, авторів переслідували, тому Рудченко вимушений був взяти псевонім. Із дитячих років Панас Мирний відрізнявся мовчазністю, замкненістю, не любив сварки. Як згадувала сестра: “Був дуже мирним”. Можливо, саме через цю рису свого характеру Панас Рудченко взяв собі цей псевдонім. За 40 років служби він ні з ким не конфліктував. 

Афанасія Рудченка вшановують як високого за рангом, талановитого й сумлінного чиновника. Водночас полтавська жандармерія розшукує «політично підозрілу особу» Панаса Мирного. Панас Мирний знаний як дослідник і палкий агітатор української мови та перекладач Вільяма Шекспіра, Генрі Лонгфелло та інших. Революція 1917 року перевернула життя багатьох людей. Радянські критики писали про Мирного як про прибічника радянської влади. Доказом того, що він не сприйняв революцію, є вірш «До волі» та розповідь у «Літературній енциклопедії» про те, що П. Мирний підтримував Центральну раду, а пізніше Петлюру. Ще за молодих років Панас Якович був зв’язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія». Коли 1914 року було заборонено вшанування пам’яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення діями російської влади. Енциклопедією суспільного життя 2-ї половини 19 століття, разом з попередніми творами став роман "Повія" – один із найвидатніших творів української прози дорадянського періоду та світової романістики. Поряд з епічними творами Мирний залишив у спадок блискучі зразки малих художніх форм – оповідання, нариси, новели. Помітне місце в творчості займали драматичні твори. Мирний був засновником часопису "Рідний край", підтримував творчі стосунки з М. Драгомановим, М. Старицьким, М.Л. Кропивницьким, М. Заньковецькою, М.В. Лисенком, Оленою Пчілкою, П. Житецьким, С. Русовою, М. Коцюбинським, О. Терлецьким, С.О. Єфремовим та іншими громадсько-культурними діячами.

Помер П. Мирний 28 січня 1920 року. В одноповерховому дерев'яному будинку на окраїні Полтави було створено літературно-меморіальний музей. Вулицю, на якій проживав П. Мирний, названо його ім'ям. Понад 20 років директором музею був син письменника Михайло Рудченко. У центрі містечка Гадяча є будинок, на меморіальній дошці якого напис: «У цьому будинку з 1858 по 1865 р. жив і працював видатний український письменник П. Мирний». Слава та визнання прийшли до П. Мирного після смерті. Його твори перекладено багатьма мовами світу. За сюжетами творів Мирного ставлять п'єси, знімають фільми, його твори вивчають і досліджують у освітніх та наукових закладах. Проте сказати про П. Мирного краще, ніж він сам в останньому своєму нарисі «Робота», що побачив світ 1909 року, неможливо: «Ні, не слава... поривала мене в мої молоді літа до роботи. Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, і вона оповила мою душу чарівними снами й підбурювала думки до роботи».