При станції Крути їх 300 було

І слава їх встає не вмерши,

Ятрить крізь відстані і час.

Було їх триста. Триста перший –

І ти,

 І я

 І кожен з нас.

29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут – саме там у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. Їх було триста – студенти та гімназисти. Проти них були тисячі – солдати, фронтивики та матроси більшовицької армії. Нерівний бій. Бій під Крутами, який на декілька днів віддалив захоплення Києва. Втрати сягали: до 250 юнаків, одна рота (до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ молодь виконала. Січень 1918 року. На столицю України насуваються озброєні до зубів більшовицькі орди під командуванням колишнього царського генерала Муравйова. Київські студенти та гімназисти, прагнучи захистити молоду Українську державу, організували Курінь січових стрільців, щоб дати гідну відсіч загарбникам.                           Курінь, що налічував 300 душ, складався із студентів Українського народного університету, Університету Святого Володимира та учнів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії. Захисники, пройшовши лише семиденну військову підготовку, без сумнівів і вагань вирушили в похід проти російської армії на станцію Крути, що розташована на залізничній лінії Москва–Бахмач-Київ.                                                                П’ять годин безперестанку студентський курінь стримував наступ червоних, втрачаючи молоді життя, під градом куль і гранат. Московські солдати без жалю багнетами проколювали юначі груди, прикладами рушниць розбивали голови, добивали поранених – розповідали очевидці тих трагічних подій. 28 студентів потрапили в полон. Муравйовці цілу ніч по-звірячому мордували їх, а на світанку повели на розстріл. У зимове холодне небо злетіли звуки гімну „Ще не вмерла Україна”, що його першим заспівав гімназист Григорій Пипський. Пролунала недовга кулеметна черга… В загальному бій під Крутами тривав 3 дні. 29 січня було вбито останнього з трьохсот крутівських героїв. Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам поховати за християнським обрядом тіла захисників Києва, залишивши їх на засніженому полі. Київ було захоплено у лютому, а вже у березні столицю УНР було звільнено.           Тільки тоді почали розшукувати тіла молодих людей, які загинули під Крутами. Вдалося знайти лише 30 скалічених тіл юнаків, більшість з яких урочисто поховали у братській могилі у Києві на Аскольдовому цвинтарі.

„Стримайте ж ваші сльози, які котяться: ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні”, — сказав Президент УНР Михайло Грушевський під час поховання героїв.

Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її. „Понад все вони любили свій коханий край”, — писав Павло Тичина. Визначально, що ця жертовна любов зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства.                                                                        Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися – невмируща. Вічна їм слава.

                                                                                                                                                                             

Скорботна свічка пам’яті святої

27 січня у всьому світі відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Цій трагічній сторінці історії була присвячена година пам’яті «Скорботна свічка пам’яті святої», яка відбулася в бібліотеці-філіалі №9. Про історію трагічної загибелі та героїчного опору єврейського народу в роки Другої світової війни розповіла учням 5-А класу СПМШ №16 (класовод Л.Лемешко) вчитель історії Білоцерківської гімназії №2, волонтер історії вивчення та проблематики Голокосту Світлана Занько.                                                                               Світлана Дмитрівна повідала дітям історію про єврейського хлопчика Романа Левіна.  Батько його з перших днів війни пішов на фронт, а мама і сестричка були розстріляні фашистами в гетто. Роман чудом залишився живий. Про його поневіряння і велику жагу до життя діти слухали, затамувавши подих. Історія їхнього ровесника, який зумів кинути виклик долі і залишитися живим, щоб розповісти всьому світу про геноцид свого народу нікого не залишила байдужим.

         На зустрічі діти мали можливість подивитися відео-фрагмент спогадів Романа Левіна, а також послухати його власні вірші про ті страшні роки.

         Жертвами Голокосту на українських землях стало близько одного мільйона євреїв. Їм — неоплаканим і невідспіваним, їм — похованим без труни й молитви – запалимо скорботну свічку пам’яті святої.

День Соборності і Свободи України

22 січня 2014 року в Україні відзначається 95-та річниця ухвалення Універсалу Директорії про Злуку Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в єдину державу. Ця подія увійшла в історію як  День Соборності України, що уособлює віковічні прагнення нашого народу до об’єднаності, цілісності та неподільності. 
На початку січня 1919 року Українська Народна Рада прийняла ухвалу про злуку ЗУНР з УНР в єдину державу. Директорія і Рада Народних Міністрів призначили урочисте святкування об’єднання УНР і ЗУНР на 22 січня, бо вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалась самостійною, незалежною державою. Показово, що обрано було надзвичайно важливу з точки зору державотворення дату. 
    24 січня 1919 року було ухвалено закон про святкування 22 січня як Дня проголошення самостійності України. З січня 1999 року цей день офіційно відзначався як День  Соборності України, з грудня 2011 року згідно з Указом Президента України Віктора Януковича – святкується як День Соборності та Свободи України. 
 Незважаючи на поразку визвольних змагань 1917-1921 рр., Акт злуки 22 січня 1919 р. – подія величезного історичного значення.   Упродовж наступних десятиліть він виступав визначальним чинником національної консолідації та виявом прагнення нашого народу до національного й духовного єднання. 

Яке це щастя мчати - на коні

     Яке це щастя – мчати на коні,

                                                                                                           Яке це щастя – бути молодим.

                                                           (В.Сосюра)   

      

             2014-й рік Синього Дерев'яного Коня символізує поєднання обачності і вогненної пристрасті. Цей рік сприятливий для досягнення омріяних сподівань. 2014 рік надасть кожному шанс обрати свій шлях самовдосконалення, реалізації талантів і давно запланованих цілей. Як пророкують зірки, саме у 2014 році людство зімкне свої ряди та об'єднає зусилля. Астрологи повідомляють, що для року Коня характерний старт, забіг і прагнення до фінішу - переможе та конячка, яка зможе розрахувати свої сили. Тож наступні 12 місяців не треба роззиратися на всі боки, а йти цілеспрямовано вперед.
            З давніх-давен кінь завжди був поруч з людиною: допомагав їй в праці і ратних подвигах, вірно служив своєму господарю, брав участь в спортивних змаганнях, надихав творців народних епосів і літературних творів.

Художниця милістю Божою

До 105 річниці від дня народження відомої української художниці Марії Примаченко. 

Марія Оксентіївна Примаченко,  (в деяких документах Приймаченко) народилася 30 грудня 1908 (12 січня 1909 р.) в селі Болотня Іванківського району Київської області — українська народна художниця, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»).                   У традиційному українському селі схильність до мистецтва – швидше аномалія, а не заслуга. Марія Приймаченко могла залишитися безіменною. Але сталося інакше.                                       Щоб поєднати професійне мистецтво з народним, в 1934 році в Києві відкрили Центральні експериментальні майстерні (з 1936-го – Школа народних майстрів, згодом – Художньо-промисловий технікум). Сюди збирали народні таланти, серед них була і Приймаченко. У себе в Болотні вона розписувала хату фантастичними звірами.   Марія вперше опинилася в Києві. І відразу серед знаменитих художників – в майстернях викладали Анатоль Петрицький, Василь Кричевський, Василь Касіян . Вчилися не менш знамениті – Тетяна Пата, Параска Власенко, Макар Муха та десятки інших. Марія не загубилася й не розгубилася серед них. Але її й оберігали від сторонніх впливів. Наприклад, забороняли бувати в зоопарку, щоб справжні звірі не відбили у неї бажання малювати звірів фантастичних.