Людина, яка змогла стати вільною

3 квітня виповнюється 105 років від дня народження Олеся Гончара – українськиого письменника, літературного критика, громадського діяча. Він – перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959–1971), академік НАН України (1978).

«Прапороносці» – лірико-філософський роман-реквієм, трилогія про події Другої світової війни. Роман написаний в 1946-1948 роках і складається з частин: «Альпи» (1946), «Голубий Дунай» (1947), «Злата Прага» (1948). Вперше опублікований в журналі «Вітчизна», згодом – окремим виданням.

«Тронка» Олеся Гончара – сюжетно насичений роман у новелах, в якому автор змальовує життя простих людей, їхні радощі і страждання. Наскрізною ідеєю у творі є ідея перемоги любові і простого земного щастя над жахіттями руйнації, які несе війна. Твір складається з дванадцяти новел, кожна з яких являє собою завершений художній твір. Усі новели пов'язані спільною проблемою, загальним романтично-реалістичним ключем викладу, героями, що діють здебільшого в кількох новелах.

«Собор» – філософський роман, у центрі твору – проблема духовності сучасної людини, а точніше – проблема духовності сучасного українця. Тому вона тісно пов’язана з проблемами батьків і дітей, наступності поколінь, збереження історичної пам’яті та національної гідності, національного нігілізму, відступництва від свого народу. Роман складається з багатьох розділів, у кожному з яких розповідається про одного із героїв. Та всіх їх об’єднує образ собору, який є епіцентром подій, що розгортаються навколо. Його можна назвати головним персонажем роману. Він став справжнім художнім відкриттям Олеся Гончара, сприйнявся як болюче попередження для всіх українців. Саме через цей образ автора так гостро критикували, а твір заборонявся довгий час…

Повість «Бригантина» написана у 1970-1972 рр., і це дуже відчутно. Дія відбувається в школі для неповнолітніх правопорушників, та, коли автор починає розповідати читачу історії Василька Гаркавенка, Бугра, Гени чи того ж Порфира Кульбаки, виявляється, що вони такі ж, як і наші сучасні діти зі звичайнісіньких загальноосвітніх шкіл. Дитячі мрії, бажання мати маму й тата, дружба й зрада, любов і ненависть, працелюбство й лінощі - усе це оживає перед нами на сторінках книги. Головний герой увесь зітканий із протиріч: працелюбний і разом із тим лінивий, із загостреним до жорстокості почуттям справедливості до людей і безмежно закоханий у природу й звірів - загалом милий звичайний недолюблений хлопчик. Колоритні образи вчителів - не заскорузлих, не запліснявілих у своїх принципах, бо такі не принесуть користі в роботі зі зболілими душами своїх вихованців. Веселі і разом із тим сповнені болю, трохи наївні дитячі колишні пустощі, описані чудовою мовою - це ж прекрасно...

«Берег любові». Дія в романі розгортається на півдні України. В центрі розповіді ­– доля старого майстра вузлов'яза з вітрильника «Оріон» (існує реальне вітрильне судно «Товариш») Андрона Ягнича, його юної племінниці медсестри Інни Ягнич, історія її любові. Життя на сторінках «Берега любові» постає хоч і в романтичному осяянні, але корені його земні, реальні. Починаючи від невтішної картини запалу хлібів, крилатого лету «Оріона», монументальних образів Ягнича й Чередниченка, світлої, золотистої постаті Інни й до трагедії сім'ї Веремієнків — все це взято з реального буття степовиків, котрі пізнають у романі і свої краї (Кураївка нагадує Чулаківку в пониззі Дніпра), і своїх земляків.

Твори Гончара перекладали 67 мовами, а Біографічний центр у Кембриджі визнав письменника "Всесвітнім інтелектуалом 1992–1993 років". 2016 Український інститут національної пам’яті вніс Гончара у перелік проєкту "Незламні". Це 15 видатних людей, які пережили 1932–1933, – ті, кого не зламав Голодомор.