Тумани журби...

 Вірші письменників-краян

Василь Скрид

В біленькій хустині матуся приснилась, -

По житньому полечку йшла,

У синіх волошках тихенько спинилась,

І з ними розмову свою повела.

А ніжнії квіти до неї всміхались,

Горнули до ніг свої голівки,

Колосся дорідне  до рук мозолястих торкалось,

У синьому небі летіли хмарки.

Злегка тріпотіло квітчастеє плаття,

Стан тонкий її вітерець обіймав,

Всміхалася полю рідненькая мати,

І радісно коник в хлібах скрекотав.

Я кинувся миттю до рідної неньки,

Та в тихий туман повернулась вона,

Майоріло далеко лиш плаття благеньке,

У серці моїм забриніла болюча струна.

Куди ж ти, матусю, спинись на хвилинку,

Щось дуже важливе я хочу сказати тобі.

Самотньо у полі стояв я, мов тая билинка,,

З матусею вдаль поспішали тумани журби...