5 жовтня минає 90 років від дня народження українського льотчика-космонавта, генерал-майора авіації Павла Романовича Поповича.
Його дитинство не відрізнялося чимось особливим від дитинства мільйонів хлопчаків його покоління.
«Мій батько все своє життя пропрацював кочегаром на Узинському цукровому заводі, мати виховувала дітей. У родині, крім мене, було ще троє братів і дві сестри. Як усі тодішні діти, пас гусей, корів, коней, ходив на заробітки. Особливо тяжко і багато доводилося працювати після війни» – так згадував важкі роки дитинства і юності Павло Попович.
У цих спогадах – весь Павло Попович.
Працелюбний, цілеспрямований. Можливо і не став би він зіркою загальносвітового значення, якби не одна, але дуже велика мрія – стати льотчиком. Він став першим українцем, який побував у космосі, а першою піснею, що пролунала на орбіті під час польоту, була «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю».
Павло Романович дуже любив Україну, свою малу батьківщину. Його іменем названі вулиці в Узині і Білій Церкві та Білоцерківське професійно технічне училище №5.
Немає коментарів:
Дописати коментар