Життя можна прожити по-різному. Можна йти довго й тихо, залишаючи
непомітні сліди на піску буття, що змиє час, а можна спалахнути коротко і
яскраво, осліпивши своїм блиском все навкруги. Історія знає немало прикладів,
чиї життя згоріли миттєво за ідею чи справу, але чию жертву ми пам’ятаємо і
шануємо. 21 липня далекого 1906 року народилася талановита українська поетеса, громадська та політична
діячка, віддана патріотка України – Олена Теліга. Її зірка погасла на кривавому
небі війни усього в тридцять чотири роки. Свій останній притулок вона знайшла в
Бабиному Яру, залишивши по собі декілька збірок поезій і великий слід в
українській історії. Вона увійшла в життя «як безжурний танок», а вийшла з
нього як мужній воїн. Народжена під Москвою у 1906 році, вона жила в Чехії,
Польщі, але мріяла і думала, передусім, про Україну. На неї, як на українську
патріотку, полювало гестапо. Її схопили в приміщенні Спілки письменників, яку
Олена Теліга очолювала під час німецької окупації, ув’язнили і розстріляли. Її
чоловік – Михайло Теліга, який не мав жодного стосунку до літератури (був
фаховим інженером), добровільно пішов на смерть разом із нею. 
Поетична спадщина Олени Теліги кількісно невелика, відомо близько 40 віршів.
Але за змістом вони неперевершену вартість. Її силу слова порівнюють із поезією
Лесі Українки. У Бабиному Яру встановлено пам’ятний хрест на її честь, вулицю,
що пролягає поруч, назвали її іменем, створено Всеукраїнське жіноче товариство
імені О.Теліги та засновано Міжнародну літературно-мистецьку премію.
Моя душа й по темнім трунку
Не хоче слухати порад,
І знову радісно і струнко
Біжить під вітер і під град.
Щоб, заховавши мудрий досвід
У скриньці без ключа і дна,
Знов зустрічати сірий розсвіт
З вогнем отрути чи вина…
Немає коментарів:
Дописати коментар