Останній шлях Кобзаря в Україну

22 травня виповнюється 159 років з дня перепоховання Тараса Григоровича Шевченка. Він помер у Петербурзі, але, як і заповідав, спочив на Дніпрових кручах. Поета не стало 10 березня 1861 року. На третій день він був похований на Смоленському цвинтарі. Ще у день смерті Шевченка його друзі – художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські – вирішили виконати волю поета і поховати його в Україні, адже передсмертними словами 47-річного Шевченка були:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій…

Невдовзі українська громада міста домоглася дозволу царської влади на перепоховання поета. В Україну труну везли кіньми. 18 травня домовину з прахом Тараса Григоровича було доправлено до Києва. Від київського Ланцюгового мосту труну Шевченка до самої церкви Різдва Христового на Подолі несли студенти Київського Університету Святого Володимира. 

Труна перебувала у церкві до 20 травня, а вранці на руках її понесли до пароплава «Кременчуг», який узяв курс на Канів. Прощання з поетом відбулося в Успенському соборі. 22 травня після богослужіння прах Шевченка було поховано на Чернечій горі біля Канева – в місці, яке відповідало його «Заповіту». «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому» – згадував Григорій Честахівський. Туди ж перенесли дерев'яний хрест, який був встановлений на могилі.

Могила Тараса Григоровича Шевченка стала місцем паломництва українців, національною святинею українського народу, а Чернеча гора отримала назву Тарасової.