Наші на карті світу

Левко Симиренко. Українці мало знають про цього видатного українського вченого та його родину, історія якої унікальна і повчальна водночас. На жаль, у свідомості українців Симиренки ще не посідають того місця, яке їм заслужено належить. Тому, хочеться сьогодні розповісти про феномен цього роду.

Перші достовірні відомості славетного роду Симиренків відносяться до прадіда Левка – Степана. Степан Симиренко був козаком. Після відмови присягнути на вірність російської імператриці Катерині ІІ його земля перейшла у володіння графа Воронцова, і волелюбний чоловік за мить став кріпаком, а відповідно, і його сини, і внуки. От тільки син Федір миритися з цим не хотів. Він вмовив свого поміщика здати йому в оренду млини. Справи пішли так добре, що за кілька років він ці млини викупив, згодом зароблених грошей вистачило на мрію життя – звільнити себе і своїх синів із кріпацтва.

Підприємлива родина починає торгувати борошном, м’ясом та шкірою, а назбиравши достатньо грошей, 1843 року наважується взятися за нову в ті часи галузь і відкрити цукровий завод. Поки на інших подібних виробництвах працівники випарювали цукор з бурякового соку на сковорідках, завод Симиренків вражав технічними новаціями. Річ у тім, що син Федора Платон, який вивчав інженерію у Парижі, привіз на батьківщину креслення парового двигуна, що втричі збільшив потужності виробництва. Окрім цукру, хороші прибутки надходили і від продажу зерна. Аби швидше його доставляти в одеські порти, 1853 року брати спустили на води Дніпра перший металевий пароплав «Українець» потужністю 50 кінських сил, а незабаром і «Святослав».

Пам’ятаючи недавню скруту, новоспечені «цукрові королі» будують для своїх працівників поряд із заводом ціле містечко з лікарнею, школами і навіть театром. Кожну сім’ю забезпечують окремим будинком з городом, або гуртожитком. Ввечері вулиці освітлювалися гасовими ліхтарями, на той час таку розкіш могли собі дозволити лише найбільші міста імперії.Свідком усіх цих новацій став і Тарас Шевченко, коли 1859 року відвідав завод у Млієві на Черкащині. Платон Симиренко (батько Левка) виділив 1100 рублів на видання «Кобзаря», який містив сімнадцять творів. Братові Платона – Василеві вдалося налагодити виробництво першого українського мармеладу, який успішно експортували за кордон. Впродовж десятків років 10% із заробітку йшли на культуру. Фінансову підтримку від Симиренків отримували М.Коцюбинський, М.Драгоманов та багато українських товариств та видань.

Син Платона Левко натомість став провідним садівником – йому вдалося зібрати у маєтку Млієва найбагатшу в Європі колекцію плодових дерев. Лише яблунь там було 900 сортів, стільки ж груш, а ще 350 різновидів вишень, черешень, за що він отримав нагороду у Франції. Саме він 1880 року вивів сорт «Ренет Симиренка», який і в наші дні продається по всій Україні. При своєму розсаднику організував школу садівників і виховав низку висококваліфікованих фахівців. Загинув Науковець від кулі чекіста 1920 року, а його сина Володимира – відомого селекціонера плодових дерев – через несприйняття мічурінської біології та хибних теорій Трохима Лисенка енкаведисти двічі ув’язнювали та зрештою розстріляли 1938 року.