І буде дух його із віку в вік сіяти…

200 років від дня народження

відомого українського письменника Пантелеймона Куліша 

Пантелеймон Куліш був однією з найколоритніших постатей свого часу в українській літературі і в українському суспільному житті, надзвичайно обдарованою особистістю. Письменник, перекладач, літературознавець, філолог, історик, філософ, публіцист, етнограф і фольклорист, педагог, видавець. Загалом, першопроходець у багатьох напрямках своєї діяльності. Щоб по-справжньому пізнати Пантелеймона Куліша, треба мати всі його твори, всі архівні матеріали, листи, щоденники тощо. За висловом І.Франка, П.Куліш був у плеяді українських літературних корифеїв «перворядною звіздою». Будучи надзвичайно творчо плідним, залишив величезну кількість художніх творів різних жанрів, літературно-критичних студій, статей, рецензій та наукових і публіцистичних праць. Серед прозової спадщини першорядне місце належить романові «Чорна рада. Хроніка 1663 року», що започаткував жанр історичного роману в українській літературі. Високою майстерністю позначені романтичні оповідання «Орися» (1857), «Дівоче серце» (1862), «Гордовита пара» (1861), етнографічно-побутові оповідання «Січові гості», «Мартин Гак» та ін. Вершиною поетичної творчості була остання збірка його оригінальних поезій «Дзвін» (1893). П.Куліш написав кілька великих ліро-епічних поем, зокрема «Магомет і Хадиза», «Маруся Богуславка», «Григорій Сковорода», «Куліш у пеклі» (1891), створив «Драмовану трилогію» («Байда, князь Вишневецький», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай», 1896). Підготував збірку «Хуторні недогарки». Переклади світової літератури, зроблені письменником, прилучали українського читача до культурних надбань інших народів.