Я пелюстками серця обійму цілий світ

        Протягом останніх років наша бібліотека запрошує на зустріч зі своїми читачами талановитих людей Київщини. Цими теплими осінніми днями до нас завітала поетеса зі Сквири Юлія Хандожинська.                                     «Твори добро!» – під цим гаслом рік за роком ця красива жінка в своїх віршах говорить правду, вчить прощати, підставляти плече допомоги нужденним, а ще проганяє подалі думки, які роблять нас нещасними.

«У житті по-різному буває

І нам від нього не втекти.

Буває, радість обіймає,

Буває – спалює мости...»

         На заході Юлія Миколаївна презентувала три останні збірки.

         Збірка «Бентежить Душу батьківська земля»  утверджує гуманізм людини, наповнена любов’ю до матері, до родини, до рідного містечка.

     Дитинства дні

Зворушливо серцю дивитись

На рідні з дитинства краї,

Та хочеться там зупинитись,

Де бігали ноги малі.

Де тином плелось гарбузиння,

Кропива чіплялась до п’ят,

Снувалось кудись павутиння,

Де квочка водила курчат.

Криниця, на бік похилившись,

І кіт вже спочити приліг,

Так хочеться просто спинившись,

Душею втекти від усіх.

Зворушливо серцю дивитись,

Пригадуєш все, як вісні,

Не можеш слізьми, щоб не вмитись,

В дитинства минулого дні.    

«Я пелюстками серця обійму цілий світ» – казково демонструє чотири пори

року. "Весна чаклує, мов фея. Літо у ромашковім платті танцює. Осінь сердита мов зла мачуха. Зима морозами скрипить".

Осінній сад

Такі холодні темні ночі.

Сумні, буденні сірі дні.

Вітер осінній щось шепоче,

Тривожить серденько мені.

Пожовкле листя оппадає,

Льодянить душу листопад,

Бо із роками пропливає,

Життя, як той осінній сад.

        

У збірці «Мрії у вогні не згорають» показана громадянська позиція авторки, її співпереживання за воїнами-земляками, засудження агресора, теплі думки про мир, який обов’язково повернеться в Україну.

Вже скільки виплакано сліз.

Ніхто таке і не просив,

Від куль і диму світ жахнеться,

Навіщо кровопролиття?

Де не одне життя хитнеться

Вже скільки виплакано сліз,

У матерів які не спали,?

Невже вони для цих катів,

Своїх синочків годували

Стогне земля і клекотить

Так кожну ніч і аж до рання

                                                   А Україна в нас одна

                                                   Вона і перша і остання...!