У Березні кожух і без гудзиків теплий

У кожного з нас своя улюблена пора року. І все ж одна з них навіює особливу радість. Мова, як ви здогадалися, йде про весну. Справа, зрештою, не тільки в тому, що увесь довколишній світ оживає і одягається в зело, у давнину це був ще й початок Нового року. Наші далекі пращури - дайбожичі - пов'язували з весною своє новолітування.
Я вже мовив у передньому слові, що наші пращури були ревними прибічниками природи. Все довколишнє життя — господарська діяльність, побутові взаємини, свята й обряди, народна мораль і філософія — тісно ув'язувалися з довколишнім середовищем. Відтак і Новий рік мав неодмінно збігатися з пробудженням природи.
Перший весняний місяць нерідко вважають господарем полів та лісів. Довкола вже зникли снігові кучугури, на обійстях заяріли під парким сонцем цятки талої води, на пагорбах почала тужавіти земля, прокльовуючись ранньою травичкою. Попід вікнами, ощасливлені пробудженням природи, радісно попискують синички, а табунці горобців, зібравшись у ватаги, з'ясовують свої «парубоцькі стосунки»...
Березень — найочікуваніший місяць селянина. Впродовж усієї зими він жив надією про час, коли земля прокинеться од зимової сплячки і можна буде нарешті, вдихнувши на повні груди теплого повітря, прокласти першу рахманну борозну.

Дбайливі господарі вже напоготові — полагоджено вози, чекають свого застосування підвішені під стріхою плуги й борони, приготовлена в лантухах посівна яровина. «Як прийшов марець, то покинь сани, візьми віз, викинь шубу й з печі злізь»,— казали в народі. Та, перш ніж вийти в поле, хлібороби з нетерпінням чекали, коли офіційно завітає в гості довгождана господиня — весна.

Її справжній прихід традиційно пов'язували зі святом Явдохи, котре припадає на 14 березня. До цього дня випікали обрядове печиво, так звані веснянки. Дівчата й хлопці брали їх у долоні і з простягнутими руками йшли на околицю села — до левади, щоб закликати в гості весну-красну. Цей ритуальний хід супроводжувався піснями, поетичними діалогами й обрядовими сценками.

Першими ознаками приходу весни вважався посвист байбака.  Удосталь виспавшись за довгу зиму, звірок, відчувши тепле проміння весняного сонця, вилазив з нірки, ставав на задні лапки і, нашорошивши вушка та піднявши вгору писок, голосисто сповіщав про прихід весни. Люди в цей день виходили в степ, щоб почути голос живого провісника. «Просвистів байбак,— казали в народі,— ховай у затінок сіряк!» Другою прикметою приходу весни був приліт з теплих країв вівсянок — найперших перелітних птахів. Зачувши їхній спів, кожен згадував давню приповідку: «Як звеселилася веснянка, то покинь сани, візьми віз, викинь шубу й з печі злізь!»

 Відтак березень — особливий місяць. Він, як мовиться в народі, й усміхнеться, і заплаче, і ошкіриться крутим норовом. Недарма про його конозисту і непередбачливу вдачу кажуть: у березня жіночий характер, бо вночі тріщить, а вдень плющить. Але що б там було, весна вже бере своє; тому інша народна мудрість стверджує: «В березні кожух і без гудзиків теплий».

Прикметі вір, але й перевір:

Березень без води – квітень без трави.
Березень з водою, квітень з травою, а травень з квітами.
Березень сухий, мокрий май – буде каша й коровай.
В березні сім погід на дворі: сіє, віє, туманіє, крутить, мутить, припікає і поливає.
Тумани часті в березні – до мокрого літа.
Яка середина березня. Таке й літо: дме теплий вітер – буде літо тепле й мокре; випаде сніг, мороз і вітер з півночі – літо очікується холодне; йтиме дощ – літо буде дощове.
Хмари в березні пливуть швидко і високо – буде хороша погода.
Сніжок в березні задує – буде урожай на городину і ярові.
Журавлі прилетіли рано – на ранню весну.

Використана література:

Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис / Олекса Воропай. - К.: Велес, 2005. - 528 с.

Це неординарний опис народно-календарних звичаїв, а також вірувань і уподобань українців. Автор використав у нарисах як свої записи, зібрані впродовж багатьох років, так і наукову та художню літературу. Праця розподіляється на чотири частини: "Зима", "Весна", "Літо", "Осінь", в окремій праці розповідається  про одяг українців. 

Сучаснику, безперечно, буде корисно заглибитися у багатий духовний світ українського народу, згадати неписані закони, якими керувалися в житті наші предки.

Скуратівський В. Український рік: розповіді / Василь Скуратівський; іл. Євгена Попова. - К.: Веселка, 1996. - 238 с.: іл.

Ця книга - своєрідна енциклопедія українського народознавства, яка увібрала в себе багатющий досвід народних спостережень про погоду, розповіді про походження назв місяців, тижнів, днів, про те, коли краще розпочинати і завершувати ту чи іншу роботу тощо.

Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник / А.П.Пономарьов, Л.Ф.Артюх, Т.В.Косміна та ін. К.: Либідь, 1993. - 256 с.: іл

Книга - своєрідна енциклопедія традиційної культури та побуту українців. Стислі, але ємкі відомості про забуті способи ведення господарства, хатнє начиння, народну моду, звичаї та обряди, демонологію тощо розміщені за зручним для читача тематично-абетковим принципом і супроводжуються оригінальними ілюстраціями.