Яке це щастя мчати - на коні

     Яке це щастя – мчати на коні,

                                                                                                           Яке це щастя – бути молодим.

                                                           (В.Сосюра)   

      

             2014-й рік Синього Дерев'яного Коня символізує поєднання обачності і вогненної пристрасті. Цей рік сприятливий для досягнення омріяних сподівань. 2014 рік надасть кожному шанс обрати свій шлях самовдосконалення, реалізації талантів і давно запланованих цілей. Як пророкують зірки, саме у 2014 році людство зімкне свої ряди та об'єднає зусилля. Астрологи повідомляють, що для року Коня характерний старт, забіг і прагнення до фінішу - переможе та конячка, яка зможе розрахувати свої сили. Тож наступні 12 місяців не треба роззиратися на всі боки, а йти цілеспрямовано вперед.
            З давніх-давен кінь завжди був поруч з людиною: допомагав їй в праці і ратних подвигах, вірно служив своєму господарю, брав участь в спортивних змаганнях, надихав творців народних епосів і літературних творів.

Ой чий то кінь стоїть

(Образ коня в народній творчості)

                                                           Ой, чий то кінь стоїть,

                                                           Що сива гривонька.

                                                           Сподобалась менi,

                                                           Сподобалась менi

                                                           Тая дівчинонька.

                                                   (українська народна пісня)

Богатирські коні // Українські легенди / [упоряд. Г.Рогач; худож. О.Губорєв]. – К.: Веселка, 2011. – С.51-55.

«Їхав я вчора з дроздівським козаком Прокопом Ярмоленком із Дроздівки в Переходовку . Дорогою ми якось розбалакались про коней, і я розказав йому, що бачив годів шість чи сім назад в Чернігові на земській конюшні дуже гарного карабаського жеребця, що за того жеребця заплачено було шість тисяч карбованців і що як вели його раз із Носівки в Чернігів, то держали його на канатах два солдати і десять мужиків.»

Для широкого кола читачів.

Гей, у мене був коняка // Українські народні романси / упорядкув. В.Єсипка. – 2-ге вид., стер. – К.: Техніка, 2005. – С. 37-38.

Гей, у мене був коняка,

Не коняка – розбишака,

І рушниця-гаківниця,

Ще й дівчина-чарівниця.

Москалі коня убили,

Турки шаблю потрощили,

І рушниця поламалась,

Над кубанськими степами

Літа думки із вітрами.

вітер віє-повіває,

Серцю тугу прибавляє.

Гей, хто в лузі, озовися!

Хто у лісі, одгукнися!

Заки все засне під млою,

Йди гуляти ізо мною.

І дівчина відцуралась.

Гей, гей, гей, козацьке доле,

Тільки долі – степ і воля.

Вітер віє-повіває,

Серцю тугу навіває.

   Збірник розраховано на широкий загал шанувальників українського народного романсу, який називають діамантом надзвичайної чистоти.

      

Іван-царевич  і залізний вовк // Українські народні казки / [упорядкув. та вступ. слово Л.Дунаєвської; мал. С.Міненка]. –К.:  Веселка, 1995. – С. 111-115.: іл.

            До збірки увійшли українські народні казки, що їх давно й назавжди полюбили діти, як наприклад,  “Іван-царевич  і залізний вовк”:

«... Бачить царевич, шо вовк добігає до вікна і скоро в хаті буде, та й кричить:

- Сідлайте мені прудкого коня!

Солдати осідлали. Іван-царевич сів на коня і полетів на ньому, як птиця, а вовк за ним...»

Є в збірці казки й менш відомі малим читачам. Деякі з них адаптовані до рівня сприйняття дітей молодшого шкільного віку.                       

Козак Мамарига: [казка] // Видимо-невидимо: українські народні казки, вірші, скоромовки, загадки, прислів’я. – Х.: Торнадо, 2003. –  С.146-162.: іл.

«-Гей,козаче, - каже кінь Гивер, - як тебе нести – чи поверх дерева, чи поверх комишу?

- Неси поверх дерева! – говорить козак Мамарига.

Як звився кінь понад деревами! Розбійники побачили, біжать назад, та де  вже їм коня Гивера здогнати!»                                                                                       

 Для дітей молодшого шкільного віку.

Українські легенди, прислів’я, лічилки, скоромовки, загадки / [упоряд.  Г.Кирпа, Г.Біляєва]. – Х.: Белкар-книга, 2006. – 192 с.: іл. – (Скарбничка школяра).

З а г а д к и

Ні коваль, ні столяр, ні маляр, ні плотник, а найкращий на селі роботник.

                                                                                                       /Кінь/
Я великий, я красивий,

Як біжу я — в'ється грива,
Копитами — туп, туп, туп.
По камінню цок, цок, цок.
                                      /Кінь/

    П р и с л і в’я  т а  п р и к а з к и

·        Дарованому коневі в зуби не дивляться.

·        З доброго коня не шкода і впасти.

·        І золоті удила коневі не милі.

·        Кінь на чотирьох ногах і то спотикається.

·        Котрий кінь везе, то його ще й поганяють.

·        Коня кують, а жаба ногу підставляє.

·        Куди кінь з копитом, туди й рак з клешнею.

·        На чужому коні далеко не поїдеш.

·        Не той кінь, що в болото увезе, а той, що витягне.

·        Не можна одноразово на двох конях сидіти.

·        Знає кобила, що віз поломила.

·        Кобила з вовком тягалась - хвіст та грива осталась.

Для дітей молодшого та середнього шкільного віку.

Чумарна, М. Кобиляча голова: [казка] // Чумарна, М. Тридев’яте царство: 53 українські народні казки. Символіка народної казки / Марія Чумарна. – Тернопіль: Богдан, 2007. – С. 100 – 101. – (Золоте руно).

«Аж раптом щось як застукотить - загрімотить – біжить кобиляча голова:

- Дівчино, відчини!

Вона й відчинила.

- Пересади через поріг!

Пересадила.

- Дівчино,дай вечеряти!

І повечеряти дала, і спати поклала.

- Дівчино, заглянь мені в ліве вухо, а в праве виглянь!

Вона й заглянула, а там – і лавки, і двори, і будинки великі, і всяка всячина! От як виглянула в праве вухо – стала така гарна, що ні в казці сказать, ні пером описать. Згодом вийшла заміж за гарного парубка – і зажили собі щасливо...»                         
Для дорослих і дітей                                                             

Їду, їду на коні

                                                                  Їду, їду на коні,

                                                                 А мурашка – на мені.

                                                                Геть мені не важко

                                                                Так везти мурашку,

                                                                Бо я їду на коні,

                                                               А мурашка на мені.

                                                                (С.Шаповаплов) 

Багірова, В. Скачуть коні до води: [вірш ] / Віра Багірова // Український садочок: читанка: у 3 кн. Кн.2: Весна-літо/ [упоряд. Д. Чередніченко, Г.Кирпа]. – К.: Смолоскип, 1998. – С. 200.                                                                                                                                                                                                                

Скачуть коні до води

У вінках з туману

А я хлопець молодий –

На конику паном.

           

Скачуть іскри навкруги

З-під копитних герців.

А я хлопець хоч куди! –

Козаком в сідельці.
Видання належить до розряду виховної літератури для дітей.           

Балаклашин, Р. Добрий дідусь: сказання про Діда Мороза / Роберт Балаклашин. – К.: Лелека, 2009. – 48 с.: іл.

«Запряже Іван на святки у величезні сани-гринджоли трійку баских коней, і гайда, дітвора, кататися!                                                                    - Ах ви, голубчики сиві, булані, посторонки рвані! – кричить, сміючись, Іван, хоча вся упряж у нього новісінька.                                              А посеред саней стоїть мішок кумачевий з гостинцями. У ньому цукерки і медяники, чорнослив із родзинками, горіхи та іграшки – ото дітворі радість велика!..»

Для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Завадович, Р. Песик, котик і коник / Роман Завадович // Український садочок: читанка: у 3-х кн. Кн. 1: Осінь-зима / [упоряд. Д.Чередніченко, Г.Кирпа]. – К.: Смолоски, 1997. – С.29.                            

«...- Де ти, конику, бував? 

- По левадах я гуляв,

- По степах, лугах гуляв я,

Всіх вітав я – і-га-га!»    

           Видання розраховане на вихователів дитячих садків та батьків, а також для маленьких читачів, щоб через канву річного циклу і різноманіття рідної природи показати дитині шляхи, на яких вона шукатиме правди і людяності.

Косенко, С. Дерев’яна конячка / Станіслав Косенко; [пер. з рос. О. Гноїнської; іл. О.Звольської]. – Х.: Ранок, 2008. – 10 с.: іл.

Книжка із серії безпечних для здоров’я дитини. Зібрані дитячі віршики про бешкетника півника, милу сіру кицю та дерев’яну конячку.

Дуже хочеться конячці

Побрикатися на травці.

Хоч із дерева боки,

Та басує залюбки.
Чародію, поспіши –

Нам конячку оживи,

Щоб у казки чарівні

З нею вирушили ми.

Їде, їде пан, пан: українська народна пісенька // Чарівна скринька: українські народні казки та пісеньки / [упоряд. А.Зеленська; худож. О.Тихонюк]. – К.: АВІАЗ, 2012. – С. 9.

Їде, їде пан, пан,

На конику сам, сам.

А за паном хлоп, хлоп,

На конику гоп, гоп.

Для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

Чубач, Г. Коник Цок; Кінь катався на слоні // Чубач, Г. Веселі хтосики: вірші / Ганна Чубач. – Х.: ВД “ШКОЛА”, 2008. – С. 17, 71.

            У цій книжці зібрано найкращі  дитячі вірші з поетичного доробку поетеси. Жартівливі казочки, абетки, лічилки, скоромовки, загадки залюбки читає і легко запам’ятовує малеча. Ось, наприклад , вірші «Коник Цок», «Кінь катався на слоні»

Коник Цок

Їде коник: цок та цок!

Підганять не треба

Ясні очі зірочок

Дивляться із неба.

А дорогу замело.

Саночки стрибають.

Їде коник у село.

Там його чекають.

Скоро буде Новий рік!

Вже ялинка сяє.

І тому цей коник Цок

Дуже поспішає.

Він везе у саночках

Діточкам на втіху

В розфарбованих мішках

Лісові горіхи

                                      

Кінь катався на слоні

Розказав Олесь мені:

- Кінь катався

На слоні!

Я спочатку не повірив.

Потім взяв і перевірив.

Білі хмари пропливали,

Гори й море малювали.

А як обрій прояснів,

Виплив коник на коні.

Я від радості стрибав,

Криком хмари підганяв.

І збагнуть ніяк не міг,

Нащо їм аж вісім ніг

Шаповалов С. Їду, їду на коні: оповідання, вірші, лічилки, загадки, скоромовки / Станіслав Шаповалов; худож. Т.Семенова. – К.: Лелека, 2003. – 32 с.: іл.

Їду, їду на коні,

А мурашка – на мені.

Геть мені не важко

Так везти мурашку,

Бо я їду на коні,

А мурашка на мені.

У збірочці підібрані також дитячі вірші та оповідання про друзів наших маленьких.

Коник коникові брат

«...Я щасли-и-ивий! Коник коникові – брат!..»

Горбоконик: казки / пер. з рос. М.Рильського; передм. І.М.Андрусяка; худож. Т.Л.Кудиненко. – К.: Школа, 2006. – 128 с.: іл.

            До книжки увійшли улюблені багатьма поколіннями дітей казки російських письменників ХІХ ст., як наприклад, «Горбоконик» П.Єршова, у перекладі М.Рильського.

«...Враз опівніч кінь заржав... 
Вартовий швиденько встав, 
Подививсь під рукавицю - 
І побачив кобилицю. 
Наче сніг була вона - 
Чистобіла та ясна, 
Грива хвилями спадала, 
Щирим золотом сіяла...» 

Сухомлинський, В.О. Вогнегривий коник: казки, притчі, оповідання / Василь Сухомлинський. – К.: Вікар, 2008. – 200 с.: іл. – (Скарби української літератури).

            Ця книга – збірка мудрих і повчальних казок, оповідань, притч, новел, написаних для дітей і дорослих великим українським педагогом і письменником Василем Сухомлинським. Кожна казка, кожне оповідання розповідають читачам про неповторну красу природу, магічну силу доброти і чуйності у взаєминах між людьми, пробуджують у нас бажання захистити слабшого, допомогти старшим. Оповідання «Вогнегривий коник» подається у повному обсязі.

«Вирізав батько Юркові коника з дерева. Та такого гарячого, баского. Б’є копитами коник, ось-ось поскаче.                                                                                                   Поставив Юрко його на вікно й ліг спати. Коли це бачить: підняв коник голову, затремтіла вогняна грива. Зіскочив з вікна Вогнегривий і пострибав по долівці.                                 Прокинувся Юрко, а коник знов на вікні стоїть. Підійшов хлопчик. Коник уже заспокоївся, тільки ноги тремтять та вогняна грива ще тепла».                                                                   Для дітей молодшого та середнього шкільного віку.

Чередниченко, Д.С. Коник коникові – брат: казки, притчі, оповідки, повісті / Дмитро Чередниченко; худож. К.Міщук, О. Рута. – К.: Веселка, 2012. – 430 с.: іл.

            До нової книги відомого українського дитячого письменника-гуманіста Дмитра Чередниченка увійшли казки, притчі, оповідки, повісті, які вчать маленьких читачів бачити незвичайне в звичайному, любити дивовижний, барвистий світ природи, піклуватися про слабких та беззахисних, бути уважними до тих, хто поруч.

«...Глянув зелений коник, а перед ним ціла гора стоїть на чотирьох ногах, ще й головою махає.                                                                                                                                          
 - Хто ти такий? – питає зелений.                                                                                                        - Коник.                                                                                                                                                        - Ні, я – коник.                                                                                                                                          - І ти коник, і я коник. Тільки ти зелений, а я гнідий.                                                                          - А чого ж я маленький, а ти – як гора?                                                                                              - Бо ти живеш у траві, а я в конюшні».                                                                                                   Для дітей молодшого та середнього шкільного віку.

Черкасенко, С. Воронько // Черкасенко, С.  Маленький горбань / Спиридон Черкасенко. – К.: Школа, 2009. – С. 98-108: іл.

Ім’я Спиридона Черкасенка на десятки років випало з літературного процесу в Україні: його було зараховано, як і багатьох інших відомих письменників, до ворожого стану. Але оповідання і п’єси, вірші та романи, які вийшли з-під пера митця, сьогодні повертаються до читача і викликають інтерес.                                                                                               «...Так. Воронько осліп, осліп в ту мить, як сонце ласкаво блиснуло йому в вічі...За довге пробування в темній проклятій шахті Воронько одвик од світла, а люди, розумні люди, підіймаючи сердегу нагору, забули зав’язати йому ганчіркою очі...»                                        

Розрахована на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю С. Черкасенка.

Кінь на вечірній зорі

                                                    Де степ заграву в неба позичає

                                                    В обіймах догораючого дня,

                                                   Над хмарами, над обрієм, над краєм

                                                  Мчить силует блакитного коня.

Вінграновський, М.С. Кінь на вечірній зорі: повісті для серед. та ст. шк. віку / Микола Вінграновський; худож. В.С.Качальський. – К.: Веселка, 1987. – 197 с.: іл.

Твори українського радянського письменника відрізняються своїм сприйняттям світу, глибокою символікою, точністю художніх деталей, гумором, незвичайною єдністю людини і природи.     

«... я вже так близько стояв перед конем, і його губи так жадібно потяглися до солодкого, що я дав буряка йому з руки. Кінь надкусив, і його губи і язик якось болісно затремтіли... Він їв і не поспішав, мабуть, розтягував задоволення ... А коли доїв – облизав мені руку...»

Дрозд, В.Г. Білий кінь Шептало: [оповідання] // Дрозд, В.Г. Ирій: повісті, оповідання / Володимир Дрозд. – Х.: Фоліо, 2008. – С. 293-302.

            Оповідання Володимира Дрозда викликають у читача сплеск емоцій, оскільки письменник вміє розмальовувати світ і, як писав його великий земляк Олександр Довженко, «бачити зорі навіть у буденних калюжах».

«... Молодик безсило кусав білого коня за стегна. Але Івась уже одягав на Шептала вуздечку, вже виводив з кошари, і удар Степана – пужалном по ребрах – був солодкий, бо останній. Вели білого коня через бригадне дворище, і кожен ступінь був останнім, а ненависний, заздрісний гвалд юрми все віддалявся.                                                     Паморочливий туман стелився під ноги Шепталові. Він ледве переступав ногами в неймовірно солодкому напівсні...»

Дрофань, А.  Архімед  // Дрофань, А.  Цілком таємно: оповідання  / Анатолій Дрофань. – К.: Школа, 2008. – С. 51-67.

            До цього видання увійшли найкращі оповідання та новели для дітей письменника Анатолія Дрофаня. Його герої переживають на сторінках творів захопливі пригоди, знайомляться з великим і різноманітним            світом, вчаться бачити приховане і справжнє. Динамічний, вдало побудований сюжет, у якому враховується психологія дитячого сприймання, - все це робить твори цікавими і зрозумілими

«Є в діда вірний помічник – гнідий коник, маленький, кругленький, як огірочок... Своєму коникові він вигадав якесь чудернацьке ймення – Архімед. Стоїть, бува, той коник, запряжений у воза, десь під двором, похнюпив голову, дрімає, жде свого хазяїна....».                                            Книга розрахована на дітей молодшого віку, їхніх батьків, школярів, учителів, усіх, хто цікавиться творчістю А.Дрофаня.

Конь ковбоя: повести и рассказы американских писателей. – Екатеринбург: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1994. – 320 с.: ил.

            В книзі зібрані твори трьох американських письменників, створені в 30 роки ХХ ст. Це автобіографічна повість Лінкольна Стеффенса «Мальчик на лошади», Джона Стейнбека «Рыжий пони», Віля Джемса «Димка (Конь ковбоя)».

«...Моя жызнь верхом на лошади в воздасте от восьми до шестнадцати лет  была  счастливой, свободной, независимой, полной романтики и приключений жизнью и, если хотите, обагатила меня знаниями...»                                                                        

Для середнього шкільного віку.

 

Моруга, В. Коник і сонечко / Василь Моруга // Велетень Максим: українські літературні казки. – Х.: Мост-Торнадо, 2001. – С. 293-295.

            До цієї чудової проілюстрованої книжки увійшли найкращі казки українськиї письменників. 
«... Коник почухав лапкою за вухом і враз придумав що треба робити.                                                                                                                - Сідай на мене, - сказав він Мурашці, - та тримайся міцніше. – Посадовивши Мурашку на спину, він напружився і – скік через потічок та й опинився на тому березі.                                                        - Ось тепер я бачу, що ти справжній коник, - гукнуло навздогін сонечко, вилізши з-під кульбабки...»                                                          Книга сподобається дітям і дорослим, буде надійним помічником при вивченні шкільної програми молодших класів.

Сьюэлл, А. Чёрный красавчик: автобиография лошади / Анна Сьюэлл; [пер. с англ. И.Дорониной, М.Салганик]. – М.: Гея, 1993. – 351 с.

«…С неделю меня каждый день запрягали в прогулочный экипаж, и, поскольку я доказал свою абсолютную, мисс Лавиния наконец тоже отважилась выехать в маленькой закрытой коляске. После этого было окончательно решено купить меня и называть старым именем – Черный Красавчик…»

            За мотивами цієї повісті в Англії створений відомий телесеріал «Пригоди Чорного Красеня», показаний телекомпанією «Останкіно» в 1992-1993 роках

Летять вперед в незмірених степах
Моїх думок золотогриві коні.

                                             

Костенко, Л. Біжить лошатко по асфальту // Костенко, Л. Річка Геракліта: [поезія] / Ліна Костенко; упорядкув. та передм. О.Пахльовської; післямова Д.Дроздовського; худож. С.Якутович. – К.: Либідь, 2011. – С. 183.

Біжить лошатко по асфальту.

Цок-цок копитцями, цок-цок.

Смагляве літо смалить смальту.

Булана гривка навскосок.

На возі сіно, сіно, сіно!

Повз нього траса поспіша.

А дядько цьвохкає сумлінно.

За ним вибрикує лоша.

Скажи, навіщо людству розум,

щоб так цей світ занапастить?

Біжить лошат очко за возом,

не просить віжки попустить.

Вокзали, темпи, термінали,

в прогрес запружена душа.

Самі себе вже перегнали.                                                                    

А озирнулись на лоша.

Олесь, О. Летять вперед в незмірених степах... : [вірш] // Олесь, О. Коли нема пророка на землі: поетичні та драматичні твори / Олександр Олесь; передм., упорядкув. та прим. В.В. Яременка. – К.: Веселка, 2007. – С.273.

Летять вперед в незмірених степах

Моїх думок золотогриві коні.

- Горять огні в розпалених очах,

Цвітуть сліди, як кров, червоні.

Прудких вітрів, догнавши, обженуть,

Розірвуть зграю хмар на горах.

Пасмом проміння на лугах блиснуть

І зникнуть в куряві, в просторах.

Летять вони в далеку сторону,

Де кинув я весь скарб життя на страту...

О, як боюн, в ту ніч горобину

Не переміг я смерть прокляту...

Орач, О. Мустанги; Коня! // Орач, О. Поезії / Олег Орач. – К.: Дніпро, 1991. – С. 117, 277.

               Мустанги

Удень лежить у травах, а в ночі,

згуртовані судьбою втікачі,

як, вітер, не загнуздані, не ковані,

ті коні чинять дії незаконні:

запряженого здибавши коня –

це ж їхня закріпачена рідня! –

гризуть на ньому пропотілу упряж

і на покірному зганяють лють:

іржуть, хропуть і копитами луплять,                                                          і, звільненого, в прерію женуть...

               
              Коня!

Куди не йду – за мною він, як тінь.

В тайзі ночую – сниться степ і кінь.

Чи то від скіфів, чи від козаків:

у ритмах серця грім його підків.

Комусь машину – а мені коня,

гнідого молодого гриваня!

Щоб за плече мене губами брав,

коли його я у Дніпрі купав.

І щоб ногами так переступав,

як балерина,

                        та, що виступа.

Лукавий циган коника б украв

і родичам на бік кудись продав,

а коник засідлать себе не дав –

хазяїну іржанням знак подав.

Щоб тільки скочив, стремена торкнув,

а він уже й на дибки, і – майнув!

І ми, і пісня, вітер тирсу гне,

і жоден циган нас не здожене!...

І хай сміється вся моя рідня,

що дурно гроші трачу на коня.

Не треба грошей – дай мені коня!

Півцарства?

                    Ц а р с т в о!

                    Д у ш у – за коня!!!   

Сосюра, В. Яке це щастя – мчати на коні; Вершник: [вірші] // Сосюра, В. Всім серцем любіть Україну...: вибрані твори / Володимир Сосюра; вступ. слово С.А. Гальченка. – К.: Криниця, 2003. – С.253, 365.

Вершник

Маліють дні. Холодними стежками

блукає осінь, в сумі по садах.

І журавлі прощальними ключами

летять у даль... Куриться довгий шлях,

і вершник мчить, у брязкоті металу,

мов наздогнати весни він хоче дні...

О друже мій! То молодість промчала                                                              на золотому, дикому коні...

                   * * *

Яке це щастя – мчати на коні,

а у лице тобі весняний вітер віє!..

А навкруги степи, як вільні мрії,

і вітряки у синій долині...

Яке це щастя – мчати на коні,

Яке це щастя – бути молодим

і йти в степу з далеких мандр додому,

а з-за гори заводу рідний дим

здіймається, і ти забув про втому,

Яке це щастя – бути молодим!

Нехай в лице мені осінній вітер віє

і сад уже не чує солов’я, –                          

та в мене пісня є, і є у мене мрія,

і з ними старості не буду знати я.

На видноколі коні, коні

                         (Образ коня у творчості поетів-краянів)

                                                    На видноколі коні, коні

                                                   Все тягнуть воза

                                                  На Чумацький шлях

                                                           (Г.Гай)

Гай, Г.  На видноколі коні, коні: [вірш] // Гай, Г. Під корою вдаваного спокою: вірші та поема / Галина Гай; ред. М.П. Петренко; худож. О.А.Гай. – Біла Церква: Буква, 2003. – С. 40.

На видноколі коні, коні

Все тягнуть воза

На Чумацький шлях,

А до твоєї долі

Приблукало поні

І тулиться, безпомічне,

Шука спасіння

В розуміючих очах.

Дитя згубилося,

Від світу непривітного

       холоне

І мордочкою тицяє

У сильні лагідні долоні,

І дякує по-своєму –

                         в поклоні,

Бо знає наперед:

Його від себе ти

               не проженеш

Нізащо і ніколи.

А на Чумацькому шляху –

                         зірки і коні…

Ти залишився на Землі

Як прихисток для поні.

Гудима, А. І зорі відлітають в ірій : [вірш] // Гудима, А. Твори : в 4-х т. Т.2: вірші, поеми . – Біла Церква: Вид-во О.Пшонківського, 2006. – С.150.

Другий том творів відомого українського поета, прозаїка і публіциста біло церківця Андрія Гудими склали вірші та поеми з поетичних книг «Поезія серця», «Родиземля», «Дзвони на Россю», «Обличчя любові», а також поезії, серед яких вірш «…І зорі відлітають в ірій»

… І зорі відлітають в ірій.

І одцвітає даль німа.

А я нікому не повірю:

Тебе нема.

Нехай придумав губ калину,

Очей криничку синєву

І журавлі, що гострим клином

Орали небо.

Наяву

Є тиха осінь в димнім гримі.

Але ти будеш.

Ти вже є,

Бо чий то кінь – зоря у гриві –

З отави спрагло роси п’є?

Дехтяренко, М.-Л. Я читала вірші коням…: поезія, проза / Марія-Лурдес Дехтяренко. – Біла Церква: [б.в], 2013. – 35 с.

    Збірка юної білоцерківчинки, що сприймає світ, яким він є насправді: живим, вразливим. беззахисним і прекрасним. 
Авторка не одягає «дорослих» окулярів, а споглядає довкілля дитячим серцем. і це їй допомагає відчувати Всесвіт значно глибше.                         Любов до людини, живої природи дівчинка передає барвистими словами й фарбами.

Я читала вірші коням,

Що стояли на припоні!...

Скажете, не розуміють,

Коні слухати не вміють?

Справді, слухають погано,

Як читають графомани.

Мої ж вірші як лунали,

Коні слухали й іржали!...

             

         * * *

Тиша в конюшні…

Спокій вечірній…

Сінно і душно

           - літньо...

Смирне лошатко

вушками водить:

матінка поряд

ходить...

Іванців, В. Білий кінь з лугу // Іванців, В. Вернутися дощем: поезії / Володимир Іванців. – К.: Укр. письменник; ВиР, 1993. – С.18.

Це книжка відомого білоцерківського письменника Володимира Іванціва, в яку ввійшли вірші написані протягом десяти років, наповнені любов’ю до рідного краю, роздумами про наше минуле і майбутнє, спогадами про далеке дитинство, а також станом душі переповненою щирими почуттями. Вірш «Білий кінь з лугу» - один з них.

Білий кінь з лугу,

зимне джерело.

Змию ним осугу

і злечу в сідло.

по шляхах луна,

поки верби сплять

гриву скакуна,

поки за горбами

сонце жар-кавун

догризе забарний

вечірко-ласун.

Опанасенко, Н. Коні // Опанасенко, Н. Вибране: вірші / Ніна Опанасенко. – Біла Церква: Буква, 2008. – С.141.

До нової книги члена НСПУ Ніни Опанасенко увійшли вибрані поезії з її попередніх збірок, а також низка нових віршів.                                               Слово поетеси зболене, як і наше переоране соціальними кризами життя, драматичне світовідчуттям. Пронизане тонким ліризмом, воно вражається глибиною думки.

Вірш «Коні» присвячений Жанні Мірошкіній.

 Коні летіли

Ніби ширяли над степом –

                        жовтим,

                        зеленим

                        і сірим.

Коні летіли,

Притиснувши вуха

І розпластавши гриву

                        за вітром.

Коні летіли

Повз шлягери із транзисторів,

Повз чорні,

            блакитні вії

                    з-під капелюшків,

Повз окрики:

            - Оце так!

І сказала студентка одна:

            - Коні –

                       частка душі,

Не проданої за діаманти...

Ральченко, П. А вже коли засне сім’я // Ральченко, П. На землю падала сльоза: вірші. – Біла Церква: Буква, 2009. – С. 73.

А вже коли засне сім’я,

Настане тиша,

Він пестить поглядом коня

Свого і пише.

Летімо, коню, за село,

Де свіжий вітер,

Там обдаровує теплом,

І цвітом літо.

Веселка в усмішці ясній

І білі роси.

Летімо, коню, друже мій,

Бо серце просить.

Пройшли роки і їхній лік

Вже шість десятків.

Хлоп’я – вже сивий чоловік,

Живе в достатку.

Тож як засне його сім’я,

Настане тиша,

Малює внучці він коня

Свого і пише...

Розвозчик, П. Коні волі: поезії / Петро Розвозчик. - К.: Спілка письменників України, 1996. - 39 с.

Стліли і шаблі, й пістолі

у ганьбі, хулі, неславі.

А нащадки - коней волі,

необачні, розсідлали...

Де ж ті коні воронії,

що козацьку силу знали?

Обізвіться, відгукніться,

не гордуйте нині нами!..

Маєм волю - жмут докорів

(не святу, золототкану!)...

За Дніпром іржуть десь коні.

За Дніпром? Чи за вікнами?..