пʼятниця, 17 січня 2014 р.

Художниця милістю Божою

До 105 річниці від дня народження відомої української художниці Марії Примаченко. 

Марія Оксентіївна Примаченко,  (в деяких документах Приймаченко) народилася 30 грудня 1908 (12 січня 1909 р.) в селі Болотня Іванківського району Київської області — українська народна художниця, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»).                   У традиційному українському селі схильність до мистецтва – швидше аномалія, а не заслуга. Марія Приймаченко могла залишитися безіменною. Але сталося інакше.                                       Щоб поєднати професійне мистецтво з народним, в 1934 році в Києві відкрили Центральні експериментальні майстерні (з 1936-го – Школа народних майстрів, згодом – Художньо-промисловий технікум). Сюди збирали народні таланти, серед них була і Приймаченко. У себе в Болотні вона розписувала хату фантастичними звірами.   Марія вперше опинилася в Києві. І відразу серед знаменитих художників – в майстернях викладали Анатоль Петрицький, Василь Кричевський, Василь Касіян . Вчилися не менш знамениті – Тетяна Пата, Параска Власенко, Макар Муха та десятки інших. Марія не загубилася й не розгубилася серед них. Але її й оберігали від сторонніх впливів. Наприклад, забороняли бувати в зоопарку, щоб справжні звірі не відбили у неї бажання малювати звірів фантастичних.                                                                                     
Але на художницю нелегко було вплинути. Вона назавжди зберегла «уміння не вміти», або, як говорили в старовину, дар «божественного незнання». Звірі і квіти на її картинах справді далекі від реальності: жаба грає на золотій трубі, одуд – чотирилапий, жирафа – товста, зелений слон ходить у сталінському картузі, мавпа живе з крокодилом, левиця робить фіззарядку, а лев відпочиває на ліжку. Літак – із крилами жар- птиці, а в потяга  вагони – з очима. Пояснювала: «В дорозі цікаво, поїзд собі їде і роздивляється». Приймаченко все робила правою рукою, а малювала – лівою. Можливо, підсвідомо відділяла таким чином душевну роботу від буденної.                    У її арсеналі не було «професійних хитрощів»: малювала на звичайному ватмані пензлями фабричного виготовлення, використовує гуаш, акварель. Перевагу віддавала гуаші, бо саме вона дає соковиту, щільну декоративно виразну пляму з чітким силуетом. Художниця спочатку вела лінію олівцем, якось недбало, «по-дитячому», окреслюючи контури зображення, а вже потім упевнено, вправно клала колір. Її кольори то засяють таємничою глибиною емалі, то сліпуче спалахнуть золотом, то бризнуть небувалою синню ультрамарину. Вони створюють особливий настрій «кольороносного» простору.
- Чому на ваших картинах немає людей? - якось у неї поцікавилися .
- Як це немає ? Вони і є люди.
- Де ж там люди ?
- Люди там завжди є. Це я .
Ще вона казала: «У мене все не так , але воно живе» .                                          У 1936 році на І Республіканській виставці народної творчості картинам Приймаченко надали цілий зал. Цю виставку бачили у Москві, Ленінграді, Варшаві. У 1937-му твори художниці виставлялися в Парижі. Вона стала знаменитою. І саме після того успіху захотіла додом, в Болотню, до землі, до батька й матері. Від Києва залишився лише один слід: вона почала підписувати картини «по-міському» — не Приймаченко, а Примаченко.              Є інформація й про те, що Марія Примаченко виявила свій талант у галузі керамічної скульптури. На жаль, зберігся лише один твір у цьому жанрі — «Крокодил». За участь у виставці народного мистецтва 1936 року Примаченко нагороджують дипломом першого ступеня. З того часу її твори з незмінним успіхом експонуються на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.   Малюнками Марії Приймаченко японці ілюструють свої букварі. Великий художник  Пікассо  говорив, що схиляється перед творами геніальної українки.                                                                                Марія Примаченко померла 18 серпня 1997 в селі Болотня, де і похована.

Немає коментарів:

Дописати коментар