Освідчуюся в любові, Біла Церкво

 (до 70-річчя від дня народження Миколи Осики)

15 квітня цього року виповнилося б 70 років від дня народження письменника-краянина, відомого журналіста, лауреата міської літературно-мистецької премії імені І.С. Нечуя-Левицького, давнього друга бібліотек міста Миколи Осики.

Народився Микола Іванович у селі Павлівка Дніпропетровської області в 1951 році. Писати почав ще з дитинства. У розділі «Степ і небо. Ліричні образки моїх дитячих літ» збірки «Життя краплини» – «головній книзі» всієї творчості, він зібрав спогади про найкращі роки життя.

У 1969 році Микола Іванович оселився у Білій Церкві. Одружився з красивою, доброю дівчиною з гарним «праслов’янським ім’ям – Люба – Любава – Любина – Любов». Був співробітником міліції, працював на різних посадах у місцевих періодичних виданнях: «Замкова гора», «Громадська думка», «Міська газета», «Юр’ївська земля». Набираючись досвіду журналістської діяльності, писав статті, невеликі нариси та оповідання, які друкувалися не лише у Білій Церкві, а й за її межами. І нині користуються попитом художні твори літератора, такі як збірка «Де пахне м’ята, квітнуть чорнобривці», широковідомі «Мініатюри (є вигадані, є з «натури», та в кожній тільки 55 слів)»,численні оповідання, новели, нариси, есе та розповіді, написані звичайною народною мовою, що робить їх особливо цікавими та захоплюючими для читачів.

Мені особисто дуже подобався стиль написання Миколи Івановича – вишуканий і, водночас, простий, доповнений місцевими говірками і насичений філософськими роздумами. Зустрічаючись з Миколою Івановичем на різних міських заходах, я завжди цікавилася його баченням тієї чи іншої події.

Микола Осика усім серцем любив Білу Церкву, щиро захоплювався її природою, історією, людьми. Виявом цього захоплення стали розділи вже згадуваної книги «Життя краплини»: «Освідчуюся в любові, Біла Церкво» та «Олександрія» – скарбниця рукотворної краси», які заслужено вважаються енциклопедією міста ХХ ст. Ось майстерні замальовки краєвидів центру міста та його околиць: «…Над Замковою горою пропливав повний місяць, визираючи з-за кошматих хмар. Темніло громаддя костьолу Іоанна Хрестителя. Дрімали краєзнавчий музей, ресторан «Рось» і сам міст через річку. А під горою біліли древніми колонами колишній Зимовий палац графів Браницьких, будинок дворянських зібрань…». Головна вулиця міста: Київська – Горького – Ярослава Мудрого, вулиця Леся Курбаса (колишня Карла Маркса, Клубна), Замкова гора, старі будинки – «зруйновані, загиблі», розкривають історичні, життєві таємниці міста і його мешканців.

Як журналіст, Микола Іванович завжди носив із собою блокнот та фотоапарат. Дякуючи цій звичці, з’явилися неповторні описи найкращих місць Білої Церкви з чудовими ілюстраціями до них. «Нині фотографії старої Білої Церкви стали безцінним скарбом, який зберігається в архівах, музеях і приватних колекціях, і ми, сучасні, маємо щасливу нагоду уважно вдивитися в ці (хай не вельми досконалі) знімки, здійснити подумки мандрівку на сотню літ назад…», – писав у свій час автор.

Добре, щире слово Миколи Осики ще довго лунатиме у просторі і часі, принесе вдячному читачеві ще багато цікавих літературних відкриттів, зігріє схололу душу найкращими людськими почуттями.