Таємниці мармурової вуалі

21 квітня відзначається Всесвітній день творчості та інноваційної діяльності. Цього дня хочемо познайомити вас з незвичайною творчістю виготовлення скульптур, які не одне століття зачаровують своєю оригінальністю та загадковістю.

Джованні Марія Бенцоні
«Ребекка під вуаллю»

Багато століть скульптури, немов покриті мармуровою вуаллю, захоплюють і вражають. Можна нескінченно милуватися мармуровими дівами під найтоншою, прозорою, але все-таки кам'яної вуаллю. Як взагалі можливо було таке зробити з каменю в далекому XVII столітті?

Першим скульптором, який зумів створити мармурову вуаль, був неаполітанський майстер Антоніо Коррадіні, який народився в 1668-му році. Найвідомішою його скульптурою є «Скромність», яка з 1752-го року знаходиться в Неаполі, в Капелі Сан-Северо і тисячі поціновувачів мають можливість насолоджуватися цим високим витвором мистецтва.

Антоніо Коррадіні
 «Скромність»

Авторству Коррадіні належить ще кілька погрудь, виконаних тією ж технікою. Відомо, що під час роботи над нині відомою скульптурою "Христос під плащаницею", Антоніо помер. І вже по виготовленому ним глиняному макеті, скульптуру завершив інший неаполітанець, Джузеппе Саммартіно, ім’я якого прославилося завдяки саме цій роботі.

Майже століття скульптори не зверталися до складного і, разом з тим, еффектного прийому «мармурової вуалі». Однак, італієць Рафаель Монті у своїх роботах відновив цю техніку. Крім того, саме він описав процес створення подібних скульптур.

Джузеппе Саммартіно 
"Христос під плащаницею"

То як же вдалося скульптурам передати повітряну невагомість вуалі, повторити найдрібніші вигини, відтворити найтонші складки тканини, і при цьому повністю зберегти і показати у всій красі зовнішність людини?

Вся справа в особливій структурі мармуру, що використовувалася для цих скульптур. Брила, яка мала стати статуєю, повинна мати два шари - один більш прозорий, інший більш щільний. Такі природні камені дуже рідкісні і їх складно знайти. Майстер працючи з мрамором, йшов по межі, що розділяє більш щільну і більш прозору частину каменю. У підсумку залишки цієї прозорої частини «просвічували», що й давало ефект вуалі.