Василь Симоненко горів бажанням запалити національне відродження. Разом зі своїми товаришами він займався питаннями розкриття злочину Сталіна проти українського народу. За його участю було відкрито таємні братські могили жертв сталінських репресії на Васильківському та Лук’янівському кладовищах та у Биківнянському лісі, тим самим підписуючи собі смертний вирок. Влітку 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції «Ім. Тараса Шевченка» (Сміла), що призвело до смертельної недуги.
Писати вірші Василь Симоненко почав ще в студентські роки, однак довго тримав їх у шухляді. Разом з Ліною Костенко, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Василем Стусом був членом Клубу творчої молоді.
За коротке життя Василя Симоненка встигли побачити світ лише дві книги – «Тиша і грім» (збірка поезій) та «Цар Плаксій і Лоскотрон». Його вірші вийшли друком у Мюнхені. Решта праць вийшла вже після смерті поета за допомогою його друзів.
Василь Симоненко прожив лише 28 років, похований у Черкасах.
Немає коментарів:
Дописати коментар