Я не вірю, що минає літо

Я не вірю, що минає літо, 
Я не вірю, що дощі сумні.... 
Адже стежка росами сповита, 
Там барвисті стеляться пісні.

 Чотири пори року... Вони незвичайні, дивовижні. Як у природі, так і в житті кожної людини. Оспівані в піснях, у віршах – вони і сьогодні надихають поетів на нові слова-освідчення.

Поезія Любові Завіщаної така ж світла, ніжна, як і сама авторка. На зустріч з читачами нашої бібліотеки Любов Григорівна приходить не вперше. І кожного разу несе з собою свято, радість спілкування, торкається пелюстками своєї творчості сердець кожного присутнього.                За вікном сумувала осінь, непомітно підкрадались сутінки, а в читальній залі бібліотеки було тепло і сонячно, адже кожен отримав пригорщу літа від Любові Завіщана.