пʼятниця, 13 грудня 2013 р.

Дай, Андрію, знати, яку долю ждати

13 грудня православні християни відзначають свято на честь святого апостола Андрія Первозванного. Андрій був першим з апостолів, хто пішов слідом за Ісусом Христом. Згодом він привів до Спасителя свого рідного брата — святого апостола Петра. 
Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій  проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці - Києва.
В народі ще це свято називають Калита. Він вважається парубочим святом. Напередодні, себто 7 грудня, дівчата вже мали змогу визначати обрядодіями свою покровительку - Катерину. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукали собі пару для майбутнього подружнього життя. 

До прийняття християнства це свято називалося Калитою. Дехто вважає, що воно походить від слова "календи". Очевилно, ми маємо справу з молодіжними вечорницькими зібраннями, які започаткувавшись 1 грудня, носили спільну назву Калити й тривали до Різдва - періоду повороту сонця на весну. В цей час найбільше вдавались до заклинань, завбачення майбутньої долі й ритуального кусання "калети".
Натомість первісну назву християнство замінило на святого апостола Андрія Первозванного.
 На Андрія жінки не пекли хліба, не шили і не пряли.
 В ніч під Андрія хлопці мають найбільші права - єдина ніч у році, коли парубкам за бешкети люди вибачають.
 Удосвіта напередодні Андрія дівчата йшли до криниць, щоб набрати води в рот і замісити на ній борошно. За цим стежили хлопці, щоб розсмішити дівчат. Тоді останні зверталися з проханням не заважати, за що парубки вимагали відкупної - макітру вареників, котрі мали обов'язково бути на "андріївській вечері". Давши згоду, дівчата приносили воду, замішували тісто й гуртом випікали по дві кукілки (для себе й судженого). Ввечері, поклавши серед світлиці на невеличкий ослінчик або ж заслінку парну кількість балабушечок, впускали пса, якого цілий день тримали впроголодь. Чию хлібину собака з'їдав першою, та якнайскоріше вийде заміж; коли ж обнюхував і "перескакував" до інших - тій юнці цього року шлюб не світить, а коли забирав їство і біг в закуток - вийде на чужині.
 Нерідко робили з клоччя дві свічки й підпалювали, приказуючи :
-Андрію-добродію, допоможи мені долю відшукати!
 Якщо свічки згоряли рівномірно, прихилившись ода до одної, то це ознака щасливого шлюбу, а коли розхилялися - на неприємну сподіванку. Потім знімали взуття з лівої ноги й від столу почергово міряли доріжку до порога : чий чобіт перший стане на нього - та найскоріше вийде заміж.
 Цікавиться дівчина ще й тим, хто буде її чоловік, якої вдачі та якого фаху? Щоб це вгадати, вона посипає на долівку трохи пшениці, наливає в мисочку води і ставить люстерко. Коли все вже готове, впускає півня і слідкує за ним : якщо півень нап'ється води - чоловік буде п'яницею, клюне пшениці - господарем, а як гляне в люстерко -- паничем і ледарем.
Цікаво ще знати, як будуть звати чоловіка? Виходить дівчина на вулицю і питає першого зустрічного чоловіка, як його звати. Так і майбутнього чоловіка зватимуть.
Дівчина бажає бодай у сні побачити, як її мйбутній чоловік виглядатиме. 
Якщо вночі їй присниться сон, що до неї підійшов парубок, взяв за руку і повів до вінця, то це буде її суджений. 
Згодом вечорниці на Катерини і Андрія, як і інші свята, все більше втрачали свою магічну функцію і перетворилися на своєрідну забаву і привід, щоб зібратися неодруженій молоді. 

Немає коментарів:

Дописати коментар