Роки в таборах і боротьба проти системи: українці відзначають день пам'яті Василя Стуса

6 січня поету, літературознавцю, правозахиснику могло б виповниться 83 роки, але уже 35 років, як його немає серед живих...

Його твори забороняли як антирадянські, а самого судили двічі. Василь Стус пережив роки ув'язнення, політичних таборів та заслання. Його називали особливо небезбечним рецидивістом і, зрештою, згубили в карцері.

Дитинство Василя Стуса пройшло на Донбасі. Там зі срібною медаллю закінчив школу і вивчився на філолога. Тоді ж активно почав писати вірші, хоча називати себе поетом не любив. 1963 року Стус приїхав до Києва навчатися в аспірантурі і саме у столиці сталася подія, яка змінила життя поета назавжди. Того дня у столичному кінотеатрі "Україна" проходила прем'єра фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Несподівано в залі прозвучало: "Хто не згоден з владою - встаньте!" Так Василь Стус разом з Іваном Дзюбою та В'ячеславом Чорноволом влаштували акцію протесту проти масових арештів українських інтелектуалів, які пройшли напередодні. Після цього КДБ почав за Стусом стежити.

Його було арештовано разом з іншими українськими правозахисниками та засуджено. Перебуваючи в ув'язненні в Мордовії, продовжував писати поетичні твори. У 1979 році повернувся до Києва. Але через 8 місяців його знову заарештували і засудили до 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливого режиму в селі Кучино на Уралі серце Василя Стуса зупинилося назавжди. Поховали його в безіменній могилі під №9 на табірному кладовищі. Через чотири роки після смерті поета – в пізні листопадові дні 1989-го прах Василя Стуса перевезли в Україну. Під час траурної процесії майоріли синьо-жовті стяги. Морозний Київ схилявся перед людиною, яка віддала своє життя за свободу і незалежність України.